Про що б іще я могла написати, як не про мою любов до Української Залізниці.
Почну з того, що за кілька днів до запланованої поїздки в мережі нарешті з"явилися квитки на більш зручний для нас потяг. Тому, ми одразу їх замовили, а квитки, що вже були на руках вирішили здати в той самий день, так все одно виходило дешевше.
Одже, коли ми приїхали на вокзал, здати квиток також виявилося проблемою. Довелось висояти в двох чергах, оскільки квитки приймають лише в одній касі. Ми про це чомусь не подумали. Добре... Відстоявши другу чергу, касир, хамувата жіночка, повідомила нас про те, що це каси попередньго продажу, а потяг в нас сьогодні, тому до побачення. Незважаючи на вмовляння і попри те, що цей потяг відправлявся через 1,5 години, вона відмовилась нас обслуговувати. Я не звикла до такого ставлення, тому записала її ПІБ та пообіцяла записати в книгу скарг про її ставлення до пасажирів.
В добових касах, коли ми все ж здали наші квитки, ми звернулись в довідкове бюро поцікавитись, чи правду казала нам перша касир. Нас запевнили, що вона все правильно зробила і не могла інакше, такий статут. Добре...
Начальник добових кас (можу помилятись в посаді), у якої і знаходиться книга скарг та пропозицій, також посилалася на внитрішній розпорядок і навіть пропонувала знайти ту саму статтю! Добре... але мене іноді мучить дивне дівчуття - щось не те... тому, все ж написала:
Дивне те, що я ніколи так так швидко не отримувала відповіді від установ. Ось вона:
Виявилося, всі працівники вокзалу з якими ми спілкувались - два касири, працівник довідкового бюро і начальник добових кас - нас намагалися обманути і відмовити від написання скарги.
Краще б вони так пасажирів обслуговували, як один одного покривають. Дивні люди, їй Богу!
Скованниє одной целью, связанниє одной цепью...
Немає коментарів:
Дописати коментар